Милозвучність і немилозвучність

Милозвучність і немилозвучність — два протилежні явища в лінгвістиці, пов’язані з естетичною оцінкою мови на слух, яку найчастіше дають носії однієї мови стосовно іншої чи інших мов. Ці явища ґрунтовно не досліджено, оскільки їх частіше розглядають як естетичне, а не суто наукове поняття. Саме тому поки що не існує класифікації мов, хоча вивчення цих понять започатковано ще в давньогрецьких працях із риторики.

Милозвучність (евфонія) — здатність мови до мелодійного, гармонійного звучання. Поширеною є думка про те, що українська мова — одна з найбільш мило­звучних у світі. Щодо неї часто вживають епітети — солов’їна, співоча, калинова та ін. Ефект милозвучності в мовах зазвичай пов’язують з особливостями артикуляції:

• звуків і звукосполучень (у кожній мові артикуляція відповідних фонем має різний фонетичний вияв, так само особливим є поєднання звуків в один мовленнєвий ланцюжок, а також якість їх вимовляння залежно від позицій у словах);
• слів і словосполучень (окремим мовам притаманна заміна складних випадків вимовляння на легші, наприклад, в українській мові це орфоепічні чергування прийменників, часток, афік­сів: в — у — уві, і — й, з — із — зі, би — б, же — ж, ще — іще, хоч — хоча, -ся — -сь, від — од; спрощення звуків у групах приголосних при словозміні: ждн — жн, здн — зн, стл — сл, слн — лн, зкн — зн, скн — сн, шчк — шк та ін.; уникнення збігу двох і більше голос­них звуків у словах іншомовного походження: франц. automo­bile — автoмо­біль, ісп. fiesta — фієста, грец. euphoria — ейфорія);
• фраз і їх сполучень — ідеться передусім про інтонацію, ритм, темп мовлення, які в кожній мові мають свої особ­ливості, наприклад, ритм української мови по­в’язаний із виразною довготою наголошених складів, повнозвучністю ненаголошених складів — завдяки цьому виразне українське мовлення у сприйнятті носіїв інших мов може асоціюватися зі співом.

Окрім артикуляції звуків, слів і фраз, на естетичне сприйняття мови впливають її структурні особливості: співвідношення голосних і приголосних фонем у словах, характер складів тощо. Прийнято вважати, що мовлення, у якому багато голос­них звуків, більш мелодійне, ніж якщо в ньому виразно переважають приголосні. Наприклад, за даними Н. Тоцької, українські слова в середньому на 42–46 % складаються з голосних. Високий рівень звуків цього класу зумовлений передусім домінуванням в українській відкритих складів (ходити, робота, зима). Важливе значення для милозвучності має співвідношення в словах різних типів приголосних звуків (сонорних — несонорних, дзвінких — глухих, твердих — м’яких). Більшість українських слів сформовано з приголосних різних типів, що вчені часто кваліфікують як ознаку милозвучності української мови.

Важливою ознакою милозвучності є переважання в потоці мовлення дзвінких приголосних над глухими, а також чітке домінування відкритих складів над закритими у структурі слів окремої мови.

Немилозвучність (какофонія) — здатність мови до грубого, важкого, немелодійного звучання. До засобів, що впливають на немилозвучність мови, належать: відсутність орфоепічних чергувань звуків; нагромадження груп приголосних чи голосних звуків у словах; поширеність слів, у складі яких присутні лише однотипні приголосні (наприклад, лише глухі); значне переважання в мовленні приголосних над голосними (особливо, коли голосні звуки в певних словесних позиціях редукуються, приглушуються, а то й узагалі не артикулюються); поширеність у словах окремих «важких» типів приголосних, наприклад, шиплячих; велика довжина слів.

М. і Н. розглядають не лише щодо окремих мов, а й тексту в ме­жах конкретної мови. Зокрема, цими явищами оперують у лінгвостилістиці передусім як засобами звукової, лексичної і синтаксичної організації усної чи писемної мови, особливо — мови художніх (поетичних) творів. На естетичне сприйняття мови (текстів) впливають також психоакустичні властивості звуків. Так, у лінгвістичній теорії фоносемантики звуки поділяють на такі, що викликають приємні, хороші, теплі асоціації, і такі, що мають протилежні конотації. Відповідно, слова в тексті можуть сприйматися милозвучно, немилозвучно або нейтрально.

Зрештою, сприймання мови як милозвучної чи немилозвучної залежить також від культурних стереотипів щодо її носіїв з боку того, хто оцінює, тобто від чинників, не пов’язаних безпосередньо з мовленням. Так, за деякими емпіричними дослідженнями, споріднену мову реципієнти сприймають як більш милозвучну, ніж зовсім не зрозумілу; мову недружнього народу — як менш ласкаву для вуха, ніж інші; регіональний акцент своєї ж мови — менш естетичний за літературний стандарт тощо.

1. Теоретичні відомості
2. Статистика
3. Гугл-форма
4. Презентація